Невідомо, коли вперше з’явилися
лайливі слова. Швидше за все, коли в життя увійшло зло. До слова в усі часи
ставилися дуже обережно.
«Мовчання — золото», — говорить стародавня
мудрість, попереджаючи людину про відповідальність за сказане слово. Життєвий
досвід свідчить, що лихослів’я — велике зло, яке не приносить
благословення суспільству, а тому має бути вилучене з людського товариства.
Відомо, що в давніх цивілізаціях
покарання за лайливі слова було дуже суворим, особливо, якщо лихослів’я
стосувалося батька чи матері.
У Старому Завіті сказано: «Бо кожен чоловік, що
прокляне свого батька чи матір свою, буде конче забитий…» (Лев. 20:9). Також у
Євангелії: «Хто злорічить на батька чи матір, — хай смертю помре» (Мт. 15:4).
Тож люди піклувалися про благополуччя підростаючого покоління, яке виховували
на заповіді: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на
землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» (Вих. 20:12).
Так, на Запорізькій Січі за лайку
та прокльони людину карали батогом, прив’язавши її до стовпа. Лихослів’я
заборонялося навіть під час військових походів, щоб не накликати біду і щоб
похід був успішний. Лайливі слова на друга або недруга суворо заборонялися.
Російський цар Олексій Михайлович
Романов за публічно висловлені лайливі слова карав стратою. Петро І
спеціальним наказом велів сікти різками лихословів. Збірка життєвих правил і
повчань «Домострой» захищав принципи патріархального побуту, зокрема
беззаперечне підпорядкування голові сім’ї, шанування батька і матері. Таке
ставлення до батьків зберігалося аж до середини XX ст. Наполеон, який мріяв
потрясти всю Європу лайливими словами й довести, що не боїться ні Бога, ні
диявола, ні людини, зазнав фіаско.
Немає коментарів:
Дописати коментар